Сайт переїхав з домена informator.lviv.ua на домен exploreinfo.net

Василь Шкляр: «Якщо усунуть Табачника, я скажу собі – "молодець"!»

Опубліковано: 02 травня 2011 року
Автор: Адріана Гринишин

Василь Шкляр: «Якщо усунуть Табачника, я скажу собі –

Найвищу мистецьку нагороду країни, Шевченківську премію цьогоріч присудили письменникові Василеві Шкляру за роман «Чорний ворон».

Це історичний твір, у якому йдеться про героїчну боротьбу українців проти більшовиків у 1920-1930-х роках. Проте письменник публічно відмовився від своєї нагороди і навіть із цього приводу написав листа до Президента, в якому пояснив причину свого рішення. Він не прийме премію, «допоки в Україні посаду міністра освіти й науки займатиме українофоб Дмитро Табачник». Віктор Янукович, до речі, вирішив дослухатися до прохання Василя Шкляра і таки не вніс його до офіційного списку лауреатів.

Читайте також:

Про те, як виникла формула цього «антитабачницького» протесту, «Інформаторові» розповів сам Василь Шкляр.

– Частково Ви пояснили причину відмови від премії – це Табачник. Але чому саме він? Адже у нашій країні чимало людей є виразниками антиукраїнських настроїв.

– Це так, у нас справді багато таких осіб. Але тільки Табачник є тією одіозною постаттю, яка втілює всі антиукраїнські настрої. Усі ж інші не ведуть своєї політики настільки нахабно, як він. Бо тільки Табачник, принижуючи гідність української нації, цього навіть не приховує. Йому вже стільки разів пропонували вибачитися за свої вислови та вчинки, а він на те тільки цинічно всміхався – і далі випробовував українців на міцність. Мовляв, я вам те зробив, я про вас так сказав, а ви це ковтаєте. Через це ми, митці, протестували. Робили багато всіляких заяв, під якими стояли й мої підписи, підписи Героїв України, лауреатів, але на такі форми протестів не було жодної реакції.

Через це, мабуть, середовище нашої національної еліти «накрила» зневіра – й усі якось заспокоїлися. Вирішили, що із Табачником нічого не вдієш, а з його поведінкою потрібно змиритися. От через те я й наважився на такий нелегкий для мене крок. Шкода, звісно, що у 50-й ювілейний рік Шевченківської премії буде відсутня нагорода у номінації «художня література», заради якої, власне, й засновували цю нагороду. Від премії ще ніхто не відмовлявся, хоча їй уже півстоліття.

– Невже Ви справді сподівалися, що Янукович після Вашого ультиматуму відправить Табачника у відставку?

– Не треба плутати – я не ставив перед Президентом жодних альтернатив. Тому він і не стояв перед вибором: Шкляр або Табачник. У листі я чітко зазначив, що не вступаю у конфлікт із керівником держави. Адже саме за його влади мені присудили премію, якої я не отримував раніше, хоча і був номінований. Було б щонайменше некоректно вступати в такий конфлікт із Президентом і робити такі незручні заяви. Тому я дуже довго мізкував над формою протесту і виробив саме таку формулу. І сформулював її так, що прошу перенести вручення мені цієї премії до часу відставки Табачника. Зовсім та категорично відмовитися від премії було б зневагою для моїх читачів і насамперед до пам'яті героїв-холодноярців.

– Якою була реакція на такий протест?

– Думаю, що мені таки вдалося привернути увагу до проблеми Табачника. Бо реакція була незвичайна, широка й активна. Мені телефонують з усіх куточків України та з усього світу – з Австралії, Франції, Польщі… Задзвонили буквально всі (за винятком окремих літніх людей) лауреати Шевченківської премії, висловили підтримку й запевнили у своїй готовності до будь-яких акцій. І це не тільки лауреати-письменники, а й усі митці – художники, композитори, театрали, оперні співаки. Через те я переконаний: якщо вони «стануть» зі мною у моїй вимозі, то ми неодмінно доможемося свого. Якщо вся справжня творча еліта нації приєднається до моєї вимоги, то не думаю, що Президент не дослухається до неї. А загалом я поставив собі ціль великої ваги. І якщо буде позитивний результат – а він неодмінно буде, – то я скажу собі: «Молодець. Ти свого досяг».

– Чи телефонували Вам із адміністрації Президента або ж інших урядових установ по пояснення?

– Жодного такого дзвінка не було. Ніхто не цікавився, ніхто не телефонував і нічого не вимагав.

– Ніхто не закинув того, що Ваш демарш є своєрідною помстою за спробу Табачника очорнити роман?

– Ніхто такого не сказав, але так – це, звісно, причина. Хоча не основна. Я сказав би, що це був один із каталізаторів. Сам Табачник прямо не висловлювався про мій роман погано. Принаймні я такого не чув. Але участь в очорненні мого роману він, безперечно, брав. А всі нападки, зрозуміло, надходили від нього та з його оточення. Мене звинувачують у тому, що й Марію Матіос, – причому використовують ті ж фразеологізми, фрази. Вбачають у моєму романі те ж, що і в романі Марії, – порнографію і ксенофобію. Дивно це чути, адже такі звинувачення висловлюють саме ксенофоби.

– Не боїтеся, що після такої гучної заяви Табачник (а він, зрештою, – не остання людина в державі) якщо не своїми руками, то за допомогою «помічників» і «друзів» може організувати щодо Вас переслідування?

– Я знав, на що йду, тому готовий до будь-яких наслідків. Хоча я переконаний, що Шевченківську премію таки отримаю. Адже у свідомості українців я давно є лауреатом, як і в команди Шевченківського комітету, куди входять дуже авторитетні люди. Зрештою, Шевченківська комісія створена за візою Президента. Тому нагороду я рано чи пізно отримаю. Почекаю. Думаю, чекати доведеться недовго. Табачник настільки підставляє Януковича і є настільки великою слабиною в ешелонах влади, що його скоро відправлять у відставку.

– Якщо Ви переконані у тому, що Шевченківську премію рано чи пізно таки отримаєте, то як вчините з альтернативною грошовою нагородою, яку організовує для Вас Андрухович?

– Він виступив із такою ініціативою, щоби наче не від держави, а від народу я отримав грошову премію. Тисячу для початку дасть він – і якщо знайдеться ще 280 таких осіб, то ця премія буде більшою від державної. Але я кажу, що не візьму цих грошей для себе. Якщо мені таки вручать Шевченківську премію, то доведеться повертати цю альтернативну нагороду. З іншого боку, не взяти цих коштів стало б зневагою для тих, хто їх збирав. Це такий дуже тонкий моральний момент. Тому я вирішив так: із великою вдячністю прийму ці гроші і передам їх у фонд кінофільму «Чорний ворон». Адже тепер триває всенародний збір коштів на це кіно – і кожна копійка там буде дорога.

Досьє

Василь Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка, що на Черкащині. Згодом родина переїхала до міста Звенигородки, де пан Шкляр закінчив десятирічку зі срібною медаллю. 1972 року закінчив Єреванський університет. Із 1988 р. по 1998 р. займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід, зокрема подробиці операції з урятування сім'ї генерала Дудаєва після його загибелі, потім відтворено в романі «Елементал». 1991-го стає членом проводу УРП. Член Спілки письменників України з 1978-го, Асоціації українських письменників – із 1999-го. У 2000-2004 роках – головний редактор видавництва «Дніпро». Працював у пресі, писав прозу, видав більше десятка книжок, зокрема романи «Тінь сови», «Ностальгія», збірки повістей та оповідань «Сніг», «Живиця». Особливий резонанс викликав роман «Чорний ворон» (2009 р.), який 2011-го відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка. Одружений, має доньку. Володіє вірменською мовою. Захоплюється рибальством.