Сайт переїхав з домена informator.lviv.ua на домен exploreinfo.net

Дмитро Гройсман: «Якщо хтось і обкурився, то це сам Колесніченко»

Опубліковано:03 травня 2011 року
Автор:Адріана Гринишин

Дмитро Гройсман: «Якщо хтось і обкурився, то це сам Колесніченко»

Нещодавно Держдепартамент США оприлюднив щорічну доповідь про дотримання прав людини у світі. Зачепили й Україну.

Отож, американці характеризують рівень свобод у нашій державі, м'яко кажучи, не зовсім добрим словом. Влада тисне на засоби масової інформації, арештовує й залякує політичних і громадських активістів, в органах МВС процвітають насильство й тортури – і це тільки частина порушень, які помітили в Україні заокеанські фахівці. А загалом ситуацію з дотриманням прав людини в нашій державі вони називають критичною.

Читайте також:

Утім депутати від Партії регіонів вважають висновки Держдепартаменту США щодообмеження свободи слова та зборів в Україні необґрунтованими і неправдивими. «Я не розумію, за яким принципом складали цей звіт і хто надавав інформацію для таких безглуздих висновків, – зазначив один із заступників голови фракції ПР у Верховній Раді Вадим Колесніченко. – Схоже, автори доповіді або обнюхалися нафталіну, або накурилися. Можу лише розвести руками й сказати, що це абсолютно неправдивий документ».

Про те, чи варто довіряти «Звітові про права людини: Україна, 2010 рік», який оприлюднило Бюро демократії Держдепартаменту США, «Інформатор» запитав у голови Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана.

– З яких джерел Держдепартамент США отримує інформацію для свого звіту? Тобто якою є методика збору даних, котрі фігурують у цьому документі?

– Звіт Держдепартаменту США про права людини – доповідь, яку готують щороку вже впродовж трьох десятиліть. Охоплює він усі країни світу. Америка – єдина держава, яка має дипломатичні місії чи посольства у кожній, навіть найменшій країні. А дані для звіту, який оприлюднює Держдепартамент, готують американські дипломати, котрі працюють у відповідній країні. Зазвичай цим займаються політичні відділи посольств, які підходять до цієї справи доволі професійно. Оприлюднюють свої спостереження щороку приблизно в той самий час.

Варто зазначити, що США ніколи й ні з ким не консультуються щодо того, яку інформацію оприлюднять у звіті. Але ретельно її перевіряють. Зокрема, просять підтвердити вірогідність тих чи інших відомостей, наприклад, про Україну тутешні правозахисні групи. Тому звіт Держдепу вважають чи не найкращим джерелом інформації про права людини у будь-якій країні. Відповідно, казати про те, що оприлюднені дані є неякісними чи недостовірними, неможливо. Якщо хтось і обкурився чи нанюхався, то це сам Колесніченко зі своїми заявами.

– У такому разі чи можна посилатися на результати звіту, скажімо, в судах чи інших міжнародних інституціях?

– Звісно, що так. Адже цей звіт у світі вважають дуже авторитетним. Відповідно, до нього дуже часто прислухаються, особливо в тих аспектах, які стосуються прав людини. Цей документ, до слова, не раз брав до уваги навіть Європейський суд із прав людини. Були такі прецеденти. Ішлося, наприклад, про депортацію з Італії людини – шукача притулку додому в Сомалі. Основним аргументом того, що втікача видавати туди не можна, якраз спрацювала інформація, яку оприлюднив Держдепартамент США щодо країни Сомалі.

Гадаю, відтепер такий аргумент запросто можуть застосовувати і щодо нашої країни. Якщо людина перебуватиме в якійсь державі, а Україна вимагатиме її екстрадиції, то громадянин зможе апелювати до міжнародних організацій. Мовляв, мене в Україні не очікуватиме справедливий суд. Подивіться на звіт Держдепартаменту США, де написано, що в Україні тотально корумпована судова система. Це обов'язково матиме правові наслідки.

Та навіть Сполучені Штати дуже серйозно сприймають цей звіт. Свою політику щодо окремих країн і лідерів Америка вибудовує, часто керуючись результатами цього документа. Зрештою, на цю інформацію також можуть посилатися інші уряди, міжнародні та неурядові організації, правозахисники та журналісти. Тож ігнорувати його чи називати його творців обкуреними або неадекватними, як це вже зробили деякі українські політики, зовсім нерозумно. Нам потрібно очікувати на певну корекцію в україно-американських стосунках.

– За яким принципом американські дипломати відбирають інформацію для звіту? Вочевидь, є перелік напрямів чи проблем, котрі особливо цікавлять США…

– Цей звіт зазвичай готують за чіткою й однаковою для всіх країн схемою. Вона доволі проста – розглядають напрям особистих прав. Це наявність або відсутність фактів катувань, зловживання правоохоронних органів. Друге, що беруть до уваги, – група політичних прав. Тобто виборчі свободи, доступність мирних зібрань, свобода слова і так далі. Наступне – права окремих груп, зокрема меншостей, які зазнають дискримінації. Сюди належать права іноземців і біженців. Не ігнорують, звісно, напрям судоустрою. І ще один фактор, який ретельно оцінюють, – корупція в органах влади.

Тож якщо прочитати звіт Держдепартаменту США щодо Німеччини й України, то побачимо абсолютно однакову структуру. Тільки висновки, звісно, будуть різні. До речі, зауважу, що рівень свобод у кожній країні в цьому документі лише констатують, але не порівнюють. Не потрібно плутати звіт Держдепу і рейтинг «Fridom haus», який полюбляє створювати саме рейтинги.

– Якщо проаналізувати дані звіту (котрі, звісно, стосуються України) за минулі роки, яких висновків можна дійти: погіршується в нас ситуація, покращується?..

– Я відстежую ці звіти вже кілька десятиліть. Цьогорічний – найгірший із усіх, які я будь-коли читав. Це беззаперечно. Сполучені Штати ще за президента Джиммі Картера готували такі звіти. Тоді оцінювали права людей не в Україні, а в СРСР. Якби ці відомості оприлюднили, то ми побачили б – звіт Держдепартаменту був позитивнішим, ніж тепер. Хоча тоді були політичні переслідування, але масових катувань не було. Не було також масової системи порушення прав власності. Порівняно з 2009-2010 роками, на думку американців, ситуація також погіршилася. Причому значно.

Але головне інше: все, що написано у звіті, – правда. У нас не помітно жодних змін на краще. У правоохоронних органах далі застосовують катування, громадського контролю поменшало, кримінально-процесуального законодавства не реформують, судова система несправедлива і немає жодних натяків, що вона колись такою буде, – корупція процвітає.

– Чи траплявся бодай один прецедент, коли було спростовано результати або хоча б окремі факти, оприлюднені звітом?

– Можуть не збігатися лише дрібні деталі. От, наприклад, у звіті розказано про Вінницьку правозахисну групу. Йдеться про пограбування міліцією, пред'явлення звинувачень щодо поширення порнографії та наругу з державного Герба України. У звіті дослівно написано: «Правозахисні групи вважають переслідування Вінницької групи політично мотивованими». Але ми насправді так не вважаємо, бо це мафіозно мотивані дії. Ми ж не політична організація і воюємо??? з міліцією. Але це дрібниці, бо загалом ситуацію у звіті характеризують цілком достовірно й абсолютно точно щодо контексту, який є в державі.

Досьє:

Дмитро Гройсман народився 1972 року у Вінниці. Закінчив Вінницький державний медичний університет ім. Пирогова. Перша спеціальність – лікар-патологоанатом. 1993-го, будучи ще студентом, заснував групу міжнародної амністії «Україна-5». Друга вища освіта – юридична. Закінчив Академію адвокатури України. Був координатором всеукраїнської кампанії щодо скасування смертної кари в Україні. Із 2001 року очолює Вінницьку правозахисну групу. Допомагає біженцям, шукачам притулку, займається захистом людей, які потерпають від катувань і жорстокого поводження. Одружений, виховує сина.