Сайт переїхав з домена informator.lviv.ua на домен exploreinfo.net

«Діти селян училися у Відні»

Опубліковано: 03 червня 2011 року
Автор: Марія Недзельська

«Діти селян училися у Відні»

Почнемо з того, що на початку ХХ століття соціальний склад нашого суспільства був цілком іншим, ніж тепер. В усій Україні переважало селянство, а в деяких регіонах, зокрема в Галичині, селяни становили до 85% від усього населення. Робітничий клас був нечисленним, він зосереджувався у великих промислових центрах. Дуже мало українців належали до у інтелігенції – відсоток учителів, священиків і лікарів був мізерним у порівнянні із загальною кількістю населення.



Якщо йдеться про рівень життя середньостатистичного селянина, то, як стверджують історики, жилося йому непогано. Господар «середньої руки» переважно мав від 5 до 10 моргів землі (1 морг – 0,56 гектара), на яких провадив дуже інтенсивне господарство. Мав одну-дві корови, коня чи інше тягло, в окремих господарствах були воли. А ще тримав дрібну худобу – кози та свиней, багато птиці – курей-гусей, про що детальніше можна дізнатися на сайті planetanimal.info. Їжа на столах завжди була свіжа і натуральна – сир, молоко, зрідка м'ясо (переважно птиця), крупи і різноманітна городина.

«Самоорганізація сільського суспільства у Галичині до 1939 року досягнула надзвичайно високого рівня, – розповідає відомий львівський історик Іван Сварник. – Селяни провадили ефективне сільське господарство, застосовували при цьому передові технології. Було створено перші кооперативні установи та кредитні спілки. Безперечно, багато селян були малоземельними. Але й такі мешканці села жили добре, бо займалися тваринництвом. В одному господарстві такі господарі утримували щонайменше п'ятьох корів і здавали молоко. Відповідно, вони мали стабільний прибуток упродовж майже всього року».

Крім того, була поширеною виробнича кооперація. Створювалися артілі, які заготовляли свинячу щетину, що мала попит у певних галузях промисловості. А ще вирощували свиней, коней на продаж. Тобто були різні напрями господарства. Влітку набув поширення, особливо в Карпатах, сільський туризм, що приносив селянам також чималі прибутки. Тоді серед міського населення було модно відпочивати десь у селі, а не за кордоном. Особливо комфортним місцем тоді вважали Гуцульщину.

«Культурний та заможний рівень життя селян також зріс до 1939 року, – каже Іван Сварник. – Свідченням є один факт: коли поїхати селами Галичини, то у кожному другому можна побачити муровані церкви, збудовані до 1939-го. Це виразний критерій, який визначав стан суспільства – люди були заможними і будували релігійні заклади коштом громади, а ще споруджували читальні та громадські крамниці. Щодо рівня освіти, то діти селян мали змогу вчитися в гімназіях та у вищих навчальних закладах. Особливо здібні могли навчатися навіть у Відні. Зрештою, могли здобувати знання й дорослі селяни, адже товариство "Просвіта"провадило спеціальну агрономічну освіту. У селах були школи для сільських господарів та господинь. Тож можна сміливо сказати, що середньостатистичний селянин Галичини на початку ХХ століття жив гідно і доволі заможно».

Продовження Безробітні – клас агресивний