Сайт переїхав з домена informator.lviv.ua на домен exploreinfo.net

Було та загуло…

Опубліковано: 08 квітня 2011
Автор: Злата Угрин

Було та загуло…

Львів'янин ХХІ століття, безсумнівно, «виріс» із середньовічного галичанина – спокійного, врівноваженого і трохи зверхнього. Значною мірою характер львів'ян сформувала належність до Греко-Католицької Церкви. Не можна заперечувати й того, що мешканці міста Лева чимало успадкували від сусідів – німців і поляків. Зокрема, таку не надто позитивну рису характеру, як здатність ділити земляків на «верхи» та «низи». Для більшості галичан досі існують люди «першого» та «другого» ґатунку. Будь-який львів'янин у душі відчуває себе «солідним паничем», який на всьому знається – втім, оскільки від природи є пасивним, застосовувати своїх умінь не планує. «Моя хата скраю», – мудро метикує він.

Однак за кілька століть характер львів'ян неминуче мав би змінитися – так воно і сталося. Житель нашого міста встиг «розгубити» чимало притаманних йому рис, які вирізняли його з-поміж мешканців інших міст України. За роки він розлінився – споконвічна працьовитість зникла без сліду, натомість ще більше «розцвіли» поміркованість, небажання втручатися у конфлікти, прагнення до спокою. Львів'янин ХІХ століття вмів економити та розподіляти кошти, був цілеспрямований і непохитний у питаннях, що стосувалися його майна чи сім'ї. Він завзято боровся за своє до останнього і невтомно відстоював власну правоту. Сьогодні ж зневіра у справедливість, природній цинізм і пасивність заглушили в більшості галичан ці риси. Лише одиниці доводять справи до кінця – не дають себе обдурити та домагаються справедливості. Нині львів'янин згоден жити без якісної води, освітлених вулиць чи зручних «маршруток».

Читайте також:

У транспорті, переважно у «маршрутках», львів'яни зазнають травм чи не щодня. Та лише одна жінка – 50-річна Ольга Польщикова – таки відсудила у водія 25 тисяч гривень за те, що отримала численні пошкодження під час поїздки на роботу.

Колись серед львів'ян була поширена давня традиція запрошувати бідних і жебраків до себе на свята і пригощати їх. Особливо цим славилися личаківці, які навіть прислуговували дідам, садили їх за один стіл із господарями. Тепер не кожен львів'янин кине в капелюх жебракові навіть кілька монет – і знайде для цього сотні аргументів.

Втім, не всі зміни в характері львів'ян негативні: у ХХІ столітті вони вже не почуваються відокремленими від решти України. Ще недавно більшість мешканців нашого міста вважали себе насамперед львів'янами чи галичанами, сьогодні ж першочергова ідентичність для нас – українці. Тож не варто оплакувати роз'єднаність країни, адже з кожним роком східняки та західняки все більше наближаються одні до одних. Однак львів'яни досі схильні вважати себе «останнім оплотом» українського народу, хоча більшість із них нічого не робить для цього ні для держави, ні для рідного міста. 60% опитаних мешканців Львова ніколи не брали участі в акціях протесту проти нищення пам'яток культури і не планують таких дій у майбутньому…

Продовження То який же він, львів'янин?