Сайт переїхав з домена informator.lviv.ua на домен exploreinfo.net

Вардкес Арзуманян: «Я роблю щось або дуже добре, або не роблю взагалі»

Опубліковано: 12 вересня 2011 року
Автор: Юлія Біда

Вардкес Арзуманян

Вимогливість до себе та творчі задуми завжди приведуть до успіху

Наше місто славиться своїми ресторанами та кнайпами. Хтось думає, що ресторанний бізнес дуже важкий, хтось – що цікавий і прибутковий. Наш сьогоднішній герой переконаний, що у такій діяльності немає нічого складного. Треба лише дуже любити свою справу – і все неодмінно вдасться! Власник трьох престижних ресторанів – «Тарону», «Кентавра» та «Mons Pius» («М'ясо і пиво») – Вардкес Арзуманян у ресторанному бізнесі вже шістнадцять років. І протягом цього часу він живе тільки своєю справою та не збирається «розпорошуватися» на інші проекти. Вардкес Арзуманян переконаний – щоби досягти успіху, треба бути не лише творчою особистістю, а й дуже вимогливим до себе. Його заклади відрізняються своєрідною атмосферою комфорту та затишку, бо у своє дітище він вкладає душу та серце.

Читайте також:

«Я – найжорстокіший і найсуворіший керівник»

– Пане Вардкесе, чому Ви почали займатися саме ресторанним бізнесом?

– Родом я із Баку, до Львова приїхав 1993 року. 1995-го відкрив свій перший ресторан «Тарон». Спершу ресторанний бізнес був для мене допоміжним, бо основним була гуртівня тканин. Однак я роблю щось або дуже добре, або не роблю взагалі. Саме тому я повністю зосередився на ресторанному бізнесі. На початках усім займався сам: бувало, і біля плити стояв. Такий шлях проходять усі ресторатори, в іншому разі вони говорили б із персоналом різними мовами. У свої заклади я вкладав усю свою душу.

– Ви любите готувати?

– Я розумію, як то робиться. А готую тільки для друзів. Моя коронна страва – це плов.

– Пане Вардкесе, за якими критеріями Ви підбираєте персонал у свої ресторани?

– Якщо відкриваю заклад, то всіма питаннями на початках займаюся сам. Саме тоді створюється певна атмосфера і душа закладу. А персонал – це продовження концепції ресторану. Якщо у людини, яку хочу взяти на роботу, є іскра в очах, якщо помітно, що вона живе своєю роботою, то я переконаний, що така людина буде хорошим працівником.

– Який Ви керівник?

– Знаєте, нещодавно до Львова приїжджав один київський телеканал і робив програму про львівських рестораторів. Там потрібно було охарактеризувати керівника двома словами. Так ось, про мене сказали, що я – найжорстокіший і найстрогіший. Це справді так!

До речі, моя донька-студентка щоліта теж долучається до моєї справи. Вона працює у мене за барною стійкою й отримує найменшу зарплатню. Крім того, їй заборонено брати «чайові». Це приклад того, що винятків я ні для кого не роблю. Пригадую, якось мені потрібно було, щоби донька кудись зі мною поїхала, однак менеджер сказала, що не може її відпустити, бо вона на зміні. Це мені сподобалося.

– У чому, на Вашу думку, складність ресторанного бізнесу?

– Я не сказав би, що він складний. Він нічим не відрізняється від будь-якого іншого бізнесу, тому не бачу в ньому нічого складного. Вважаю, що прибутковість моїх закладів залежить лише від моєї грамотності.

– А що приносить Вам задоволення від бізнесу?

– Коли ти відчуваєш, що керуєш всіма процесами; коли люди, з якими працюєш, повністю тебе розуміють; коли вдалося створити атмосферу, яку хотів, – тоді приходить і задоволення.

– Буваючи за кордоном, Ви привозите звідтіля якісь новинки, які згодом втілюєте у своїх ресторанах?

– Це обов'язково. Мої друзі жартують, що мені шлунка не вистачить скуштувати всі гастрономічні новинки.

– Ви створили Гільдію рестораторів Львова. Розкажіть, будь ласка, як ця організація допомагає підприємцям.

– Гільдію рестораторів Львова я створив 2008 року. Спершу був її головою, однак коли подався у депутати Львівської міської ради, то гільдію очолив Марк Зархін. Переконаний, що вона дуже потрібна нашому місту. Сьогодні до неї входить тридцять ресторанів вищого рівня. На зустрічах ми обговорюємо безліч питань. Приміром, у рестораторів є така проблема, як переманювання персоналу. Це дуже прикро, коли ти вклав у навчання працівника сили та кошти, а його відбирає інший заклад. Тому ми уклали негласну угоду, що не беремо на роботу працівників із «дружнього» закладу. Також було складено «чорний список» персоналу, яким користується кожен член гільдії. Крім того, часто вирішуємо питання, як боротися з непорядними постачальниками. Загалом гільдія допомагала нам разом вийти з кризового періоду.

Продовження «Я не працюю, я живу!»