Сайт переїхав з домена informator.lviv.ua на домен exploreinfo.net

Ігор Кравчук: "Я знову потраплю в тюрму - навіть знаю, де доведеться сидіти!"

Опубліковано:26 жовтня 2011
Автор:Мар`яна Михалина

Ігор Кравчук: 'Я знову потраплю в тюрму - навіть знаю, де доведеться сидіти!'

Майже рік тому у Львові трапився прецедент, якого Україна до того часу ще не бачила: за місяць до початку виборів у місцеві ради працівники СБУ затримали тодішнього голову Львівської обласної виборчої комісії Ігоря Кравчука.

Арештували його пізно ввечері в одному з ресторанчиків Львова.

Саме там за вечерею він нібито намагався дати хабар у 2000 доларів двом іншим членам ТВК. У такий спосіб, за версією слідства, пан Кравчук схиляв своїх колег, членів Партії регіонів Тараса Ящишена та Сергія Котенка, вдатися до незаконних дій – зареєструвати список кандидатів від «Батьківщини».

Читайте також:

Тоді, нагадаємо, у Львові виявилося дві політсили з такою назвою – одну Тимошенко визнавала, а іншу називали технічним проектом Партії регіонів. У результаті жодної з «Батьківщин» до виборів допущено не було.

Невдовзі порушили кримінальну справу, відбувся суд, звинувачений своєї вини не визнав. Було винесено вирок – два роки позбавлення волі. Але оскільки на той момент пан Кравчук уже дев'ять місяців провів у СІЗО (цей термін дорівнює 18 місяцям «нормального» ув'язнення), а ще суд узяв до уваги деякі пом'якшувальні обставини, от і було вирішено чоловіка відпустити. Зараз Ігор Кравчук, як-то кажуть, насолоджується всіма радощами життя на волі. Проте це, переконаний він, ненадовго. Мовляв, прокуратура ніяк не заспокоїться – вже подала апеляцію з вимогою продовжити термін ув'язнення. От і доведеться йому досиджувати свій строк. Причому пан Ігор навіть знає, де він це робитиме…

Про ризики роботи у ТВК, нестандартні ситуації, які виникали під час роботи, про подробиці й подальшу перспективу його справи «Інформаторові» розповів екс-голова ТВК Ігор Кравчук.

– Зважаючи на події, які Вам довелося пережити протягом року, ніколи не думали, що варто було тоді вчинити якось по-іншому?

– А що я міг би змінити? Не давати хабара? Я його і так ніколи не давав. Не висловлюватися за те, щоби зареєструвати «Батьківщину»? Досі вважаю, що моя точка зору була правильна.

Зрештою, питання реєстрації ЛОО «Батьківщина» під керівництвом Ілика членами нашої комісії обговорювалося тільки гіпотетично. Тож цілком зрозуміло, що не в моїй позиції була справа. Просто тоді треба було змінити керівництво, відповідно, усунути мене з посади у будь-який спосіб. Львівська облдержадміністрація тоді мала конкретний план: узяти під контроль ТВК та друк і розвезення бюлетенів. Зрозуміло, для чого їм це було потрібно: якщо мати у розпорядженні водночас адміністративний ресурс і чітко вибудовану вертикаль від самого низу до верху, тобто від дільничної виборчої комісії і до ТВК, то вибори запросто можна фальсифікувати.

Ні для кого не таємниця й те, що з бюлетенями можна зробити що завгодно. Особливо тоді, коли їх друкують десь у Київській області. Я був проти друкування бюлетенів поза межами області. Бо коли це роблять на місці, зазвичай за процесом стежать члени комісії. А якщо друк відбува­ється десь далеко, то будь-який контроль неможливий. Тому ніколи й нікому не відомо, скільки насправді надрукують бюлетенів, куди їх привезуть, де і скільки їх вкинуть і як порахують результати. Так і сталося. Свого часу до мене дійшла інформація, що п'ять тисяч бюлетенів у Пустомитівському районі було вкинуто за партію, яку представляє теперішній голова комісії (Микола Щур, УНП. – Ред.)

– А загалом часто траплялося, щоби від Вас як від голови ТВК чи, зрештою, від інших членів комісії вимагали вчинків, яких ви не мали права робити?

– У комісії на різних посадах працюю ще з 2006 року. За цей час надивився різного. Влада у роботу виборчих комісій втручалася завжди, зокрема обласна адміністрація постійно намагалася перебрати на себе функції ТВК. Що ж до пропозицій, то вони були різними.

Щиро кажучи, відвертого шантажу не було. Але особисто до мене телефонували і прямо пропонували грошову компенсацію за певні рішення. Стосувалося це, до речі, й того ж друку бюлетенів. Якось задзвонили до мене представники однієї київської друкарської фірми і запропонували 10% відкату за те, щоби я доручив друк саме їм. Вартість друкування бюлетенів для Львівщини становила 2 млн 400 тис. гривень, тож «моїми» наче мали бути 240 тисяч. Я відмовився в категоричні формі. Сказав, що цього не буде. Тоді не пов'язав цього факту із тим, що на бюлетенях так залежало адміністрації. Тепер на цю ситуацію у мене інший погляд. До речі, от я вийшов із в'язниці – і цілком випадково довідався, що саме київська фірма тоді й отримала замовлення від нашої ТВК. Як ви думаєте, куди подівся відкат?

А загалом робота у ТВК – доволі ризикова річ. Було таке, що один із моїх попередників отримав інсульт, секретар комісії – інфаркт, ще одна працівниця взагалі померла. Як закінчилася моя діяльність – дев'ять місяців у СІЗО – відомо всім. Тож висновки напрошуються самі собою.

– До речі, якими були умови утримання у слідчому ізоляторі?

– Такі, як у всіх інших. Спочатку я потрапив у камеру на третьому поверсі – у приміщенні площею 35 квадратних метрів було 22 особи. Згодом мене перевели у камеру, де сиділо 24 чоловіків. Це був не останній перевід. Засиджуватися не дають, час від часу переводять, щоби, бува, не налагодили зв'язків. Страшно було лише перші кілька годин – потім розумієш, що скрізь живуть люди. І все буде гаразд, якщо дотримуватися всіх писаних і неписаних правил. З ними ознайомлюють кожного, хто вперше потрапляє в камеру, – де прати одяг, як вмиватися, коли, даруйте, ходити в туалет. Але до всього можна звикнути. Я собі придумав нормальний порядок сидіння – підйом, зарядка, прогулянка, чайку попити, пограти в шахи, почитати. Ще й потрапив у камеру, де назбиралася непогана бібліотека. Якщо говорити про стреси, то я у значно більшому шоку був тоді, коли мене аре­штовували, – оце було несподівано…

– Представники «Батьківщини», діяльність в інтересах якої Вам ставили у провину, бодай якось полегшували перебування у СІЗО? Можливо, вони відвідували Вас чи намагалися контактувати?

– Жодного разу я нікого із членів «Батьківщини» не бачив. Мені ніхто нічого не передавав, не підтримував. Лише дружина.

– Ви стверджуєте, що попереду у Вас доволі безрадісна перспектива, тобто доведеться повернутися в тюрму…

– Це, на жаль, так: у вересні Апеляційний суд Львівської області, куди звернулася прокуратура, виніс рішення, що я таки маю відбути покарання. Мені має прийти повістка, куди треба прибути для подальшої «відсидки». Залишилося ще шість місяців. Думаю, мені доведеться відбути до виправного центру Івано-Франківської чи Тернопільської області. Інша річ, що маю право на дострокове звільнення. Звісно, буду клопотати. Але рішення – за адміністрацією виправного закладу. Результат, загалом, прогнозований. Хіба ні? Кейс.

Ігор Кравчук народився 2 січня 1965 р. 1987-го закінчив Львівський політехнічний інститут (радіо­технічний факультет, спеціальність «інженер електрозв'язку». 1999-го закінчив Львівський національний університет (спеціальний правничий факультет, спеціальність «правознавство»). Обирався депутатом Франківської районної ради м. Львова (I-го демократичного скликання, 1990-1994 рр.), Львівської міської ради (II-го демократичного скликання, 1994-1998 рр.). 1987-1998 р. – працював інженером-конструктором СКБ Львівського заводу телеграфної апаратури. З грудня 2005-го до 15 вересня 2010-го – заступник голови ЛОВК. З 15 вересня до 29 вересня 2010 року – голова Львівської обласної виборчої комісії. Наразі безробітний на підписці про невиїзд. Одружений, донька 1993 р.н. – студентка Правничого коледжу.